воскресенье, 15 июля 2012 г.

Приємні спогади


Незабаром з відпочинку повернеться дуже чарівна і кохана дівчина. От я вчора і вирішив навести в кімнаті порядок. Страшенно мені цього не хотілося, але я сам себе вмовив і почав розгрібати весь той мотлох, який протягом двох тижнів складав так, щоб потім, в разі потреби, довго не шукати. І ось, раптом, мені в руки попався диск з написом: «Международный фестиваль журналистики Вера, Надежда, Любовь. 2006». Нахлинули приємні спогади про чудове відрядження…


Було це в кінці вересня, на початку жовтня 2006 року. На той час я обіймав посаду у видавничому домі «Продукты питания». І ось, головний редактор в усіх працівників питає хто хоче поїхати у Славське та у Львів на фестиваль. Точно вже не пам’ятаю як усе було, але поїхав я і одна пані з редакції.

Чесно кажучи, їдучи туди, я думав, що під час Фестивалю там будуть обговорювати проблеми журналістики, шляхи подолання цих проблем і таке інше. Я помилявся…

День перший.
І от ми у Славську. Світає. На невеличкому вокзальчику нас чемно зустріли і відвезли до готелю, розмістили по номерах, нагодували сніданком. Так почався перший день фестивалю. Було це 28 вересня 2006 року.

 
Поснідавши, я та пані Тетяна вирішили піти на прогулянку в гори. Отримали велике задоволення. Чудові краєвиди, приємне повітря, і дуже тихо. В горах назбирали дикої шипшини. Потім, трошки прогулялись селищем. Мені треба було знайти поштове відділення.











































Обід був вже жвавіший. Люди продовжували з’їжджатися. З регінов України, з Молдови, Білорусії, Болгарії, Угорщини, Росії та інших країн. Після обіду привезли пиво… Багато пива… Тоді я чомусь згадав фразу з якоїсь гуморески: «Потом пришел кум с канистрой самогона и банкет пошел веселей». Дійсно, стало веселіше. Багатьом. Точніше майже всім. Кегль з пивом поставили в вестибюлі готелю, а поряд цілу коробку пластикових стаканів. Кожен скільки хотів, стільки й пив. В перші дві години вестибюль був найпопулярнішим місцем серед учасників Фестивалю. Почали панове фестивалить. До вечері час пролетів непомітно. Люди спілкувалися між собою, знайомились. Хтось зустрів старих друзів, колишніх колег. Я все ще сподівався на якийсь семінар, чи лекцію…

Вечеряли дуже весело. Столи було заставлено всіляким харчем та питвом. В перервах між вживанням оковитої шоу-программа. Журналісти презентували свій видання, радіостанції, телевізійні канали та телепередачі. Хтось співав, хтось танцював, хтось гопки стрибав. Одним словом – весело!



День другий.



Наступного дня всім кагалом подерлись в гори. Біло дві групи. Одна йшла пішки, інша скористалася підйомником.












А на горі обід.



До низу всі спускалися  канатною дорогою. Я в перше користувався цим, так би мовити, транспортом, який до того ж погано працював. Було дві незаплановані зупинки. Страшно. Дивишся в низ і думаєш «Якого біса я тут забув? Сидів би зараз в дома, дивився б якусь гидотну передачу по ящику!» Хоча,саме тоді, під час того спуску, я і закохався у фотографію. Почав читати книжки, журнали, статті з Мережі. Одразу намагався втілити в життя щойно прочитані поради.




































 


Після спуску, невеличкий шоппінг. Натовп туристів-журналістів залишив чимало грошенят місцевим продавцям різних сувенірів. Ніхто не поспішав. Я втративши всі свої надії на якусь пізнавальну програму злився з колегами у пошуках якоїсь колоритної дрібнички, яка могла б прикрасити домашній інтер’єр. Точно пам’ятаю, що щось таки я там придбав, але не пам’ятаю що саме.

По приїзді в готель, до самої вечері був вільний час. Багато хто відпочивав в номерах, а ті люди, котрим захотілось екстриму вирушили до басейну. А на дворі, між іншим, 29 вересня. Прохолодно. Мені ця ідея була не дуже до вподоби, і я, на свою голову, прийняв пропозицію колеги з Житомира, в котрого була пляшка гарного коньяку, піти до його приятеля Петі в сусідній корпус. Після коньяку чорти й нас понесли купатись. Я змерз страшенно. Вже не відчувалося все те що було випито протягом доби, відчувався лише страшенний холод. Після купання пішов в номер. В душ. Потім закутався в одіяло і проспав до наступного ранку. Не пішов навіть на вечерю, де, судячи з розповідей було весело.
 
День третій.

Майже для всіх ранок був занадто важкий. О 8.30 всі повинні вирушити до величного і славетного Міста Лева. Автобуси приїхали вчасно, але виїхали ми з запізненням приблизно на годину. Всі весь ранок когось чи щось шукали, хтось порпався з торбами, хтось з ранку «лікувався», когось забули розбудити. Водії нервують, організатори лютують… Йде творчий процесс збору колег по двум корпусам і всій території готельного комплексу. Нарешті! Свєршилось чудо! Тронулись.





Львів зустрів нас своїм ювілеєм. В той час як раз в місті проходило святкування 750-річчя міста. Скрізь було повно народу. Здається, що в Києві, під час «Євро – 2012» людей було менше. Після прибуття, і розселення в готелі, нас поділили на дві групи і провели невеличку оглядову екскурсію. Місця знайомі. Того разу я був у Львові вдруге. Чудове місто. Чудова архітектура. Цікаві люди. Більше всього задоволення я отримав у вільний час, коли сам блукав затишними вуличками і двориками. Можна біло відпочити від п’яних колег, не кваплячись насолодитися атмосферою Львова. Зараз, коли згадую усі ті рази, коли я бував в тому місті, я жалкую про те, що в мене було дуже мало часу для того, щоб роздивитися і оглянути все. Наступного разу вирушу у Львів мінімум на тиждень.
























Ось дали нам диплом, і статуетку, як кращому спеціалізованому виданню.
Гуляючи містом, я зовсім не помітив того, що вже підійшов час шукати місце зустрічі з колегами. А куди йти? Пам’ятаю лише назву вулиці. Спитав бабусю. Вона, на диво детально пояснила мені як пройти. Під час пояснень я думав, що в кінці свого оповідання, вона скаже мені точну відстань від того місця де ми стояли до того куди мені треба дістатись.


Зустріч була в кафе. Не буду зупинятись на детальній розповіді про те що там всі ми робили. Думаю і так все ясно. Всі їли й пили. Вже набридло. Декілька чоловік, а саме я, колеги з Чехії та пані з Болгарії хотіли подивитись на лазерне шоу. Нажаль нічого в нас не вийшло. Людей було на стільки багато, що дертися крізь такий натовп ми не наважились.
Після гульки, всі посідали до автобусу і подалися до готелю. Тут всі розділилися. В готелі лишилися ті, хто наступного дня вирушав у рідне місто, а автобус з рештою вирушив до Польщі.

День останній.

Ранок видався чудовим. Навіть незважаючи на відсутність в готелі гарячої води. Ніяких планів не було. Сніданок в готелі, торби в руки й на автовокзал. 







Там придбали деякі гостинці, сіли в автобус і вирушили до столиці.

















Зараз, згадуючи ту подорож, я радію тому, що мені довелось приймати участь в тому Фестивалі. Завдяки йому я почав серйозно захоплюватись мистецтвом фотографії, працювати в галузі фотожурналістики. І в решті решт є що згадати. Хоча прибирання я так і не закінчив.

Максим Яковчук.

**********

Фотоконкурсы










**********

Фотовыставки

























* * * * * * * * * *

Присоединяйтесь:


* * * * * * * * * *
Наши проекты:


Комментариев нет:

Отправить комментарий